ДИСКУРСИВНИЙ МАРКЕР НАСПРАВДІ У ПРОЗІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ШІСТДЕСЯТНИКІВ

Анотація

Вступ. Комунікативна і функційна спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень зумовлює вироблення нових підходів до потрактування мовних одиниць. Значною мірою посилюється увага мовознавців до поняття дискурсу, його основних структурних, семантичних і прагматичних характеристик. Актуальним і досі не вирішеним питанням студій такого спрямування є вивчення компонентів дискурсу, що забезпечують його цілісність та зв'язність, а також є показниками різних комунікативних смислів. Мета дослідження – аналіз функціонування дискурсивного маркера насправді у прозі українських письменників-шістдесятників Григора Тютюнника, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда, Валерія Шевчука та Миколи Вінграновського.

Методи. У дослідженні було використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу, а також спеціальні (лінгвістичний опис, дискурс-аналіз, зіставний) методи.

Результати. Виявлено, що дискурсивний маркер насправді, вводячи додаткову інформацію в текст, виступає поліфункційним, вказує на достовірність чи недостовірність певного твердження, факту, сприяє деталізації повідомлюваного про героя, певні події, явища. Така часткова розрізненість і неоднорідність комунікативносмислового потенціалу зумовлює специфіку цього дискурсива, оскільки він має здатність приєднувати доповнення, яке водночас і уточнює, і звужує інформацію з попереднього контексту, і переводить усю ситуацію дискурсу із плану суб'єктивного сприйняття в реальний план і реальний час.

Висновки. Дослідження дискурсивного маркера насправді у прозі шістдесятників засвідчило, що аналізована одиниця найчастіше функціонує в авторській мові (щодо характеристики персонажа, розкриття його внутрішніх і зовнішніх рис, емоційного стану, життєвих переконань). Маркер слугує засобом увиразнення протиставлення між зовнішнім образом персонажа та його внутрішнім світосприйняттям, що допомагає сформулювати цілісне уявлення про справжню сутність героя. Окрім власне авторської мови, такий дискурсив функціонує і в мові персонажів, зокрема у внутрішніх монологах, як засіб пояснення чи конкретизації думки. Значно рідше представлений у діалогах персонажів, де переважно виконує функцію підсилення суперечки або увиразнення позиції мовця. Окрім цього, насправді вирізняється варіативністю позицій у тексті (початок, середина, кінець речення), тісною сполучуваністю з протиставними сполучниками та різним функційним навантаженням у мовленні автора й персонажів.