ФІГУРАЛЬНІСТЬ ТЕКСТУ: ПОЕТИКА І ПРАГМАТИКА СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР

Анотація

У статті розглядається проблема дискурсивного виміру стилістичних фігур, їхньої поетики та прагматики. Аналізуються типи фігур, функції, перш за все естетична і персуазивна, риторичний потенціал, контексти використання. Особлива увага приділяється питанню матриць творення стилістичної фігури, на які спирається процес її ідентифікації.

Акцент робиться на експресивному впливові, “риторичній силі” стилістичних фігур, робиться висновок про їхню підпорядкованість вираженню художніх домінант твору, перш за все художньому референтові, модальності автора і читацькій експресивності. В залежності від цього фігура може бути диктумною, модусною, диктумно-модусною чи суто риторичною, крім того наративного чи дескриптивного типу.

Запроваджується термін “фігуральний каркас” для передачі взаємозалежності і контамінації фігур у художньому контексті, перш за все метафорико-метонімічного типу. Аналізуються особливості використання і фактори, що на це впливають.

Естетичність фігури як така залежить від дистанції фігур, основи концептуального конфлікту, їхньої образності і гармонії, узгодженості між собою. В центрі цієї проблеми – теорія фігур, запропонована Марком Бономом.

Особлива увага приділяється процесам сприйняття фігур читачем. Основними процесами інтерпретації фігури як дискурсивної конструкції визначаються ідентифікація фігури, її активація, контекстуалізація, експресивний ефект на читача.

Робиться висновок, що фігуральність як ознака стилістичної фігури залежить від певної матриці, яка визначає фігуру і дозволяє її інтерпретувати читачу, комунікативного плану з модальністю автора, умов контексту з врахуванням контамінації фігур і особливостей риторичної та енциклопедичної компетенцій читача.

_____________

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Куньч, З. (1997). Риторичний словник. Рідна мова.

Amon, E., Bomati, Y. (1994). Vocabulaire du commentaire de texte. Larousse.

Bally, Charles (1951). Traité de stylistique française. Georg.

Black, Max (1962). Models and Metaphor. Cornell University Press (Блэк, М. (1990). Метафора. Теория метафоры. Прогресс. С. 153–172).

Bacry, P. (2000). Les Figures de style. Belin.

Barthes, R. (1972). Le degré zéro de l’écriture suivi de Eléments de sémiologie. Seuil.

Bonhomme, M. (2005). Pragmatique des figures du discours. Honoré Champion.

Calas, F. (2007). Introduction à la stylistique. Hachette.

Cicéron (1930). De l’orateur. T. 3. Les Belles Lettres.

Demont, F. (2020). L’approche phénoménologique des figures de rhétorique chez Jean Paulhan. Exercices de rhétorique. Numéro 15. Sur (et contre) les figures. P. 1–15.

Ducrot, O. (1972). Dire et ne pas dire. Hermann.

Eco, U. (1988). Sémiotique et philosophie du langage. PUF.

Eco, U. (1992). Les Limites de l’interprétation. Grasset.

Fontanier, P. (1968). Les Figures du discours. Flammarion.

Fromilhague, C. (1995). Les figures de style. Nathan.

Groupe µ (1970). Rhétorique générale. Larousse.

Jakobson, R. (1963). Essais de linguistique générale. Minuit.

Kerbrat-Orecchioni, C. (1994). Rhétorique et pragmatique : les figures revisitées. Langue française, 101, 57–71.

Kerbrat-Orecchioni, C. (1998). L’implicite. 2-e éd. Armand Colin.

Laurent, N. (2001). Initiation à la stylistique. Hachette.

Lakoff, G., Johnson, M. (1985). Les Métaphores dans la vie quotidienne. Minuit.

Le Guern, M. (1973). Sémantique de la métaphore et de la métonymie. Larousse.

Moeschler, J. (1991). Aspect linguistiques et pragmatiques de la métaphore : anomalie sémantique, implication conversationnelle et répertoire métaphorique. Tranel, 17, 51–73.

Moeschler, J. (1996). Théorie pragmatique et pragmatique conversationnelle. Armand Colin.

Molinié, G. (1997). Eléments de stylistique française. PUF.

Molinié, G. (1999). La métaphore : limites du trope et réception. La Métaphore entre philosophie et rhétorique. PUF, 171–183.

Molinié, G. (2013). Dictionnaire de rhétorique. Le Livre de poche.

Perelman, Ch., Olbrechts-Tyteca, L. (1988). Traité de l’argumentation. Ed. De l’Université de Bruxelles.

Plantin, Ch. (2013). Les figures en situation argumentative. L’Information grammaticale, 137, 50–56.

Quintilien (1978). Institution oratoire. Les Belles Lettres. T. 5.

Rassell, B. (1920). Introduction to Mathematical Philosophy, 2 ed., Ch. XVI. Descriptions, 167–180.

Reboul, O. (1998). Introduction à la rhétorique. PUF.

Robrieux, J.-J. (1998). Les Figures de style et de rhétorique. Dunod.

Salvan, G. (2013). Les figures de construction à la lumière de l’énonciation. L’Information grammaticale, 137, 43–49.

Searle, J. P. (1982). Sens et expression. Minuit.

Tamba-Mecz, I. (1981). Le Sens figuré. PUF.

Tamine, J. (1979). Métaphore et syntaxe. Langages, 54, 65–81.

Todorov, T. (1967). Littérature et signification. Larousse.

https://www.etudes-litteraires.com/figures-de-style/caracterisation.php

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

Balzac, O. de. (1978). Les Chouans. Gallimard.

Borniche, R. (1977). L’Indic. Grasset.

Cortanze, G. de. (2015). Les amants de Coyoacán. Albin Michel.

Euronews, 9.01.2024.

Giono, J. (1979). Voyage en Italie. Gallimard.

Gracq, J. (2014). Le Rivage des syrtes. José Corti.

Loti, P. (1925). Mon frère Yves. Calmann-Lévy.

Sagan, F. (1959). Aimez-vous Brahms… Julliard.

Zola, E. (1978). La Curée. Garnier-Flammarion.