ДИСКУРСИВНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕДМОВ КІНЦЯ ХVI–XVII СТ.

Анотація

Вступ. Із початком книгодрукування передмови стають обов’язковим паратекстуальним елементом книги, в якому автор тлумачить незрозумілі слова і фрази, дає власні коментарі щодо основного тексту, що розкриває суб’єктивне світобачення та сприяє висвітленню характерних рис доби. Хоч передмови до рукописних і стародрукованих видань розроблялися різними дослідниками у сферах книгознавства, текстології, культурології, лінгвістики, вони досі не розглядалися з погляду дискурсивного аналізу.

Мета статті – схарактеризувати основні принципи дискурсивного аналізу українських передмов кінця XVI–XVII ст.

Методи. Зі спеціальних методів було застосовано контекстуально-інтерпретаційний метод, дискурсивний метод, історико-антропологічний метод, лінгвокультурологічний аналіз.

Результати. Схарактеризовано особливості дискурсивного аналізу українських передмов кінця ХVI–XVII ст., описано наукові підходи і дослідження різних паратекстуальних елементів (геральдичних віршів, передмов, присвят, глос, епіграфів тощо). Проаналізовано історичні, соціокультурні та лінгвістичні аспекти функціонування передмов до стародруків, їхню жанрову специфіку, мовну диференціацію та територіальну варіативність. Досліджено дискурсивні параметри передмов, зокрема оцінність, адресантність-адресатність, діалогічність, інтертекстуальність, що визначають функціональну роль паратекстуальних елементів. Робота підкреслює важливість комплексного аналізу передмов, враховуючи всі вищезазначені аспекти.

Висновки. Передмови як окремий жанр є виразниками різних дискурсивних параметрів, що відіграють значну роль у сприйнятті текстів та висвітленні особливостей як авторського світобачення, так і "духу часу". Дослідження дискурсивних параметрів українських передмов кінця ХVI–XVII ст. є актуальним об’єктом лінгвістичних досліджень, оскільки досі бракує наукових робіт, що комплексно аналізують передмови, які написані різними мовами, різні за жанровим спрямуванням і територіальною належністю.

_____________

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Боянівська, М. Б. (2001). Книгописання. Історія української культури у п’яти томах: Т. 2. Українська культура XIII – першої половини XVII століть  (с. 591–608). Наукова думка. http://litopys.org.ua/istkult2/ikult240.htm

Грицина, С. В. (2014). Барокові інновації у староукраїнській літературній мові XVII ст. [Неопубл. дис. канд. філол. наук]. Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Крекотень, В. І. (1992). Українська книжна поезія середини XVII ст. У Українська поезія. Середина XVII ст. (с. 5–23). Наукова думка. http://litopys.org.ua/ukrpoetry/anto46.htm

Курганова, О. Ю. (2023). Від образу до художньої структури: Стиль бароко в українській богослужбовій книзі XVII–XVIII ст. НБУВ. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0004691

Наєнко, Г. М. (2014). Структурно-семантичні та функціональні параметри староукраїнського наукового тексту XVI–XVIII ст. [Дис. д-ра філол. наук]. Київський національний університет імені Тараса Шевченка https://shron1.chtyvo.org.ua/Naienko_Halyna/Strukturno-semantychni_ta_funktsionalni_parametry_staroukrainskoho_naukovoho_tekstu_XVI-XVIII_st.pdf

Ніка, О. (2009). Модус у староукраїнській літературній мові другої половини XVI – першої половини XVII ст. КНУ ім. Тараса Шевченка.

Ніка, О. І. (2009). Глоси у староукраїнській полеміці кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. крізь призму дискурс-аналізу. Studia Linguistica, (2), 269–275. https://studia-linguistica.knu.ua/wp-content/uploads/2018/10/2009-2-269-275-Ніка-О.І..pdf

Німчук, В. В. (1980). Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. Наукова думка.

Олешко, Ю. (2017). Гоноративність у передмовах до проповідницьких збірників А. Радивиловського. Мова : класичне – модерне – постмодерне, (3), 94–104. https://ekmair.ukma.edu.ua/items/e075c231-c88d-4d62-8c62-8132d982bde9

Олешко, Ю. (2018). Дискурсивні особливості передмови до "Книги о священстві" Іоанна Златоуста (Львів, 1614). Наукові записки НаУКМА. Мовознавство, 1, 46–49. https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/a71c5d81-79e7-4801-a70f-ec42fbb5fb51/content

Пещак, М. (1994). Розвиток давньоукраїнського і староукраїнського наукового тексту. Українознавство.

Писаренко, Н. Д. (2023). Паратекст як маркер декодування текстів Г. Сковороди. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету, 2(60), 40–43. http://vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v60/part_2/9.pdf

Русанівський, В. М. (1985). Джерела розвитку східнослов’янських літературних мов. Наукова думка.

Селіванова, О. (2008). Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Довкілля-К.

Сокол, М. (2009). Комунікативні функції передмови як паратексту. Питання літературознавства: Науковий збірник, (78), 312–322. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/18499/35-Sokol.pdf?sequence=1

Чепіга, І. П. (1988). Передмова й післямови до українських стародруків як джерело вивчення історії української літературної мови. Мовознавство, (5), 16–25.

Genette, G. (1992). The Architext : аn Introduction. University of California Press.

Genette, G. (1997). Paratexts: Thresholds of Interpretation. Cambridge University Press. (Literature, Culture, Theory 20)

Nowak, A. (2020). Parateksty drukowanych ksiąg cerkiewnych w metropolii kijowskiej jako media pamięci (druga połowa XVI–XVII wiek). Slavica Wratislaviensia, 173, 171–181. https://doi.org/10.19195/0137-1150.173.14